Екскурсійний маршрут "РОЗВАГИ ТЕРНОПІЛЛЯ"

Тернопіль – Залісся (Чортківський р-н) – Устечко (Заліщицький р-н) /початок сплаву/ – Заліщики /кінцева сплаву/ – Тернопіль

Загальна протяжність машруту 300 км (з них 20 км сплав)

Маршрут придатний до сезонного використання

 

Тернопіль
Замок, Надставна церква, паркова територія
(легенди про історію міста а також підземелля)
Терно́піль (до 1944 року — Тарно́поль, Тарно́піль) — місто у західній частині України, політико-адміністративний, економіко-діловий та культурний центр Тернопільської області. Один з трьох головних центрів історичного регіону Галичина. Розташоване на річці Серет. У Тернополі перетинаються важливі автомобільні та залізничні шляхи. Єдине місто обласного значення Тернопільської області. Обслуговується міжнародним аеропортом «Тернопіль», що знаходиться у східній частині міста.
Засноване у 1540 році Яном Тарновським. До 1569 року належало до Теребовлянського староства (пізніше повіту) Руського воєводства Королівства Польського. У 1569–1772 роках вже у Речі Посполитій: у складі Теребовлянського повіту, Галицької землі Руського воєводства; у 1772–1810, 1815–1867 — центр Тарнопільського округу у складі Королівства Галичини та Лодомерії, 1810–1815 — Тернопільського краю Російської імперії, з 1854 до 1939 — адміністративний центр Тернопільського повіту у складі різних держав: Австро-Угорщини, ЗУНР, ГСРС, Другої Речі Посполитої. З 1920 — адміністративний центр воєводства, від1939 — області. Наприкінці 1918-го до 2 січня 1919 року Тернопіль — столиця ЗУНР, а з 8 липня по 21 вересня 1920 року Тернопіль був столицею маріонеткового більшовицького державного утворення — Галицької СРР. У період нацистської окупації (1 серпня 1941 — квітень 1944) місто підпорядковувалося дистрикту «Галичина».
Покровителем міста вважають святу Теклю. До Другої світової війни вівтар з її зображенням знаходився у Домініканському костелі — нині церкви Непорочного зачаття Матері Божої.
Населення — 216 502 осіб. Тернопіль займає площу 7268 га.

Гідропарк «Топільче» офіційно відкрили у 1985 році. Це наймолодший і один з найкрасивіших парків Тернополя.
Коли на початку 60-х років минулого століття почали зводити перші квартали житлового масиву «Дружба», які оточують сучасний парк, на місці теперішніх зелених насаджень та озер був пустир — болото і торфорозробки. Туди зливали пульпу, яку викачував земснаряд із дна Комсомольського озера — так тоді називався Тернопільський став. А коли до новобудов переїхали новосели, то через пустир проклали широку дорогу, що згодом стала головною алеєю гідропарку. Щоправда в ті часи навколо цієї дороги не було дерев, і через це її сильно обдувало. Мешканці нового масиву не дуже любили нею ходити, особливо взимку.
У першій половині 70-х років на місці осушеного болота інтенсивно велись роботи по створенню гідропарку площею 98 гектарів. У цей час озеленюються і схили ріки Серет вздовж вулиць Миру і Дружби.

У 1983 році відкрили першу чергу гідропарку, який назвали «Піонерським». У 1985-87 роках був реконструйований. За досить коротких термін на площі у 66 гектарів посадили дерева, проклали нові алеї, викопали яри для річок та ставків. Уздовж центральної алеї збудували фонтани, які віддалено нагадують водограї, що на бульварі Шевченка. На острівцях одного з озер створили козацьке містечко. Недалеко від нього — комплекс на космічну тематику. Майбутніх пілотів вабив авіасалон просто неба, де стояли справжні літаки та гелікоптери (пізніше все це майно прийшло в негідність і було списане на брухт). Поруч — зони атракціонів, активних ігор, культурно-видовищних заходів. У спортивній зоні є аквадром, картингдром, тенісні корти.
Зона тихого відпочинку об’єднує Поляну казок, комплекс зоокутка, в якому можна побачити фазанів, качок, лебедів, павичів, кіз, осла, поні, коней, лань. У 2007році придбані страуси. А також є мальовничі острівці, канали і водойми з декоративними плаваючими птахами.
Відвідувачі просто зачаровуються мальовничими пагорбами та ставками. Тут кожна річка, кожен потічок цікаві — штучні пороги, дамби з водоспадами. А «джерелом» усієї гідросистеми парку є комплекс із водяними млинами. Вода до них подається з Тернопільського ставу, причому не насосами, а природнім способом — власне через те, що гідропарк знаходиться нижче рівня озера.
Зі здобуттям Україною незалежності гідропарку дали назву древнього поселення, що передувало появі Тернополя — «Топільче».
В парку «Топільче» є гідрологічна пам’ятка природи «Тернопільські джерела» (0,10 га, рішення облради від 13.03.1994р.). Творці гідропарку врахували рельєф місцевості. Дерев’яні скульптури, вежі, хатки, фортеці, видові майданчики, плетені з гілля тини, виконані в єдиному стилі, залишають неповторне враження.
За останні роки в парку здійснено ряд робіт, які покращили його функціонування. Висаджено багато дерев і кущів, реконструйовано водообмін та водопостачання парку, побудовано склад сухих кормів, допоміжні приміщення, водяні декоративні млини, три футбольні поля із штучними газонами, побудований громадський туалет, відбулась реконструкція фортечного містечка на островах активних ігор, оновлено доріжки та алеї, встановлено міст-альтанку на острів «Слов'янське капище». Ці роботи проводились у 2000-2001 роках. У 2007 році проведено реконструкцію огорожі зоокутка, побудовано приміщення для павичів, приміщення для птиць і екіпажу, вольєр для страусів, та інші.
Милують око зелені насадження парку, в якому нараховується біля 60-ти видів дерев та кущів.
Гідропарк «Топільче» — наймолодший парк міста і улюблене місце відпочинку дітей та молоді. Адже виник він, як в казці, на місці колишнього болота, та й сам схожий на казку: з чарівними озерцями, водяним млином, дитячими атракціонами, галявиною казок, зоокутком, козацькою фортецею.

Парк ім Т. Г. Шевченка міста Тернополя — парк у місті Тернопіль, розташований біля Тернопільського ставу.
У парку відбуваються різні фестивалі. У парку є два острови. У парку поширений катамаранний спорт.
У парку зупиняються мандрівні цирки.
Парк ім. Т. Г. Шевченка займає площу 22 га, створений на місці пойми Серету, яка щороку навесні та влітку заливалась водою. Після підсипки території відходами розбитих будівель та чорноземом, тут були висаджені дерева. Роботи велися на всій площі одночасно. Люди працювали в 2 і З зміни. З 1950 по 1953 роки парк будувався силами громадськості та комунальних організацій. З 1951 року розпочалось створення озера і насадження парку культури і відпочинку поблизу нього. Мешканці міста насадили близько 16 га парку. Після перекриття річки Серет утворилось озеро площею 300 га, яке стало окрасою Тернополя.

Набережна Тернопільського ставу в парку
В парку було побудовано літню естраду, танцювальний майданчик на острові «Чайка», дитячий майданчик, пляж , 2 фонтани, містки, гойдалки, шахово-шашковий клуб.
Рішенням від 13 липня 1953 р № 639а виконкому Тернопільської міської Ради депутатів трудящих. «Про відкриття новоспорудженого парку і присвоєння йому імені» парк було відкрито 19 липня 1953 року і присвоєно ім'я Т. Г. Шевченка. Надалі були побудовані більярдна, спортивна площадка, торгові кіоски, тенісний корт, літній кінотеатр.
Парк ім. Т. Г. Шевченка став улюбленим місцем відпочинку тернополян. Тихі тінисті алеї, невелика штучна водойма, острівці, легкі арочні мости, плесо Тернопільського ставу надають парку особливої чарівності та неповторності.
На базі озера в 1955 р. було відкрито морський клуб. Це єдиний в країні морський клуб, створений у місті, поблизу якого немає моря. При морському клубі працювали кілька секцій: парусного, підводного, водно-моторного спорту та ін. В розпорядженні спортсменів були швартботи, скутери, шестивесельні яли, човни, буєри.
На берегах озера обладнані пляжі, для любителів веслування, водомоторного і парусного спорту збудовані станції з пристанями. В озері багато риби, любителів її ловлі тут можна зустріти будь-якої пори року.
В Тернополі проводились міжнародні та республіканські змагання з водомоторного спорту. У серпні 1987 року тут проходив чемпіонат світу з водомоторного спорту. Найбільшу кількість очок завоювала збірна СРСР.
На озері курсує пасажирський катер «Григорій Танцоров» — названий на честь воїна-героя, в минулому капітана річкового пароплавства.
Місце «Підзамче» було суцільною руїною, їз завершенням будівництва готелю «Тернопіль» були довершені роботи по благоустрою цієї території, створені мальовничі тераси. На одному з міжнародних мистецьких заходів, що проходив в Тернополі, були виготовлені скульптурні композиції, які встановлені в сквері «Підзамче».
Надзвичайно виглядає фонтан на озері. Струмені води піднімаються на значну висоту і виграють під ласкавими променями сонця всіма барвами веселки.
В куточку «Підзамче» біля готелю «Тернопіль» розташований каскадний фонтан. Особливо гарний він увечері, коли підсвічена ліхтариками вода, стікає з гори, утворюючи багато маленьких водоспадів.
На території парку зростає біля 50 видів дерев та чагарників, серед яких верба біла плакуча, ялина ключа голуба, туя західна, дуб черешковий, ялівець козацький, тополя та ін. Особливою гордістю є лапина крилоподібна — єдиний в місті екземпляр дерева, занесеного до Червоної Книги України. Його висота сягає понад 20м, вік — біля 50 років. В даний час проходить реконструкція зелених насаджень парку, яка передбачає заміну старих пошкоджених дерев на цінніші декоративні види. З цією метою висаджені 8 шт. оцтового дерева, ведмежий горіх, алея туї колоновидної.
Лише за 2000 рік висаджено біля 1000 дерев і кущів, з них 450 кущів троянд.
У 2007 році в парку проведені значні ремонтні роботи: відремонтовано огорожу Набережної, проведено капітальний ремонт сцени літньої естради, зовнішній і внутрішній ремонт громадського туалету. По алеях встановлено нові ковані лавки.

Залісся
Печера «Млинки»
(в залежності від групи передбачити різну складність маршрутів, обов’язкове додаткове обмундирування та обладнання)
Гіпсова печера довжиною 45737 м. біля села Залісся Чортківського району Тернопільської області. Закладена у гіпсах баденського регіоярусу середнього міоцену. Вхід знаходиться на висоті приблизно 270 метрів над рівнем моря. Потужність шару гіпсів становить близько 20 метрів. Печера розвивається вздовж долини річки Млинки з південного сходу на північний захід, та заглиблюється у гіпсовий масив у північному напрямку. Млинки – еталон гіпсового карсту – являють собою субгоризонтальну порожнину лабіринтового типу. Більшість довгих галерей та залів печери утворились у тріщинах з азимутами простягання 10 – 20 градусів, в перпендикулярному напрямку їх з’єднують короткі переходи. Висота ходів коливається від 0,5 до 20 метрів, подекуди пронизуючи всю товщу гіпсів. Деякі зали мають обвальне походження, в стелі оголюються мергелі і вапняки, що залягають вище. Попри майже стовідсоткову вологість, температура в печері є порівняно високою (9,6° С).
В більшості галерей стіни рясно вкрити гіпсовими кристалами різних розмірів, забарвлених в білий, жовтий, чорний та червоний кольори, кристалічним снігом; де-не-де можна зустріти геліктити, виходи «шаблевидного» гіпсу, плафони пластинчастого гіпсу та карбонатні натічні утворення, групи сталактитів, «макаронів» та поодинокі сталагміти.
Першими, хто наважився пролізти через щілини, були гуртківці обласної туристичної станції під керівництвом В.О.Радзієвського – власне, «група юних туристів». Перед ними відкрилися чудові підземні краєвиди. При світлі свічок стіни печери іскрилися і переливалися мільйонами найдрібніших кристалів гіпсу, створених особливим печерним мікрокліматом. Згодом гуртківці зробили опис печери, склали план ходів, провели дослідження мікроклімату та спелеофауни.

Печеру Млинки використовують для зимівлі та щоденного пристанку кажани чотирьох видів, серед них: два види нічниць (лат. Myotis), вухань (лат. Plecotus auritus) та малий підковоніс (лат. Rhinolophus hipposideros). Кажанів можна зустріти не лише біля входу, а і у найвіддаленіших закутках печери. Вони чудово орієнтуються під землею і для пересування печерою часто використовують свої «траси». Саме «за шляхом кажанів» були відкриті деякі райони Млинків.
Устечко-Заліщики – сплав по р. Дністер

Устечко- Заліщики (сплав)
(в оглядовому матеріалі подається інформація про Дністровський каньйон).
Каньйон, утворений річкою Дністер і розташований на межі 4 областей: Івано-Франківської, Тернопільської, Чернівецької та Хмельницької.
Загальна довжина його становить близько 250 км, що забезпечує Дністровському каньйону місце серед найбільших каньйонів не лише України, а й Європи.
Дністровський каньйон, згідно з рішенням всеукраїнського Інтернет-опитування, оголошеним 26 серпня 2008 року, визнаний одним із 7 природних чудес України.
Утворився внаслідок специфічної геологічної будови місцевості, а також тектонічних рухів та процесів водної і вітрової ерозії.
У Тернопільській області Дністровський каньйон охоплює райони: Монастирський, Бучацький, Заліщицький та Борщівський.

Каньйон починається в районі села Нижнів Івано-Франківської області унікальним відслоненням юрського періоду, а закінчується поблизу села Трубчин Борщівського району Тернопільської області найбільшим у світі відслоненням силурійських порід.
Унікальними є дністровські травертинові скелі з природними чи рукотворними печерами. Здавна деякі з них були пристосовані під печерні храми і монастирі. Одним із таких печерних монастирів був кам'яний грот "Скеля монахів ", що біля села Литячі на лівому березі Дністра.
У Дністровському каньйоні існує своєрідний мікроклімат. Зима у ньому є м'якою та малосніжною. На кручах і берегах сніг довго не затримується, адже у долинах температура на кілька градусів вища за рівнинну. Весна у каньйоні приходить на 1-2 тижні раніше, ніж на території решти Покуття та Поділля. Літо — помірно спекотне, а грозові дощі тривають недовго.
Високі ліві береги річки вкриті рідкісною рослинністю, що за своєю різноманітністю перевершує Кременецькі гори і Подільські Товтри.
Багатими на рослинність є схили каньйону, прибережні луки та поля (горицвіт, сон великий, ковила, первоцвіт, ясенець білий, мигдаль степовий, ромашка, молодило руське тощо). Значна кількість реліктових, ендемічних та рідкісних рослин каньйону занесена до Червоної книги України.
Різноманітним є тваринний світ каньйону. У лісах водяться козулі, зайці, борсуки, лисиці, вепри, білки та інші тварини. На кам'яних схилах і в чагарниках живуть ящірки, мідянки, гадюки, вужі.
Десятки видів птахів освоїлись у лісах, луках, річкових заплавах і на схилах стрімких пагорбів (зозулі, соловейки, дятли, ластівки, дикі качки і гуси, мартини, сірі та білі чаплі, чорні лелеки, круки, яструби, шуліки тощо).
У річці Дністер є 40 видів риб: короп, підуст, окунь, сом, марена, лящ, судак, щука, верховодка та багато інших. Велика кількість жаб і раків свідчать про допустиму екологічну чистоту дністровської води. Порівняно з іншими великими річками, Дністер вважається однією з найчистіших річок Європи.

Устечко — село Заліщицького району Тернопільської області. Розташоване біля місця, де річка Джурин впадає у Дністер. Входить у зону Дністровського каньйону. Назву селу дало його географічне розташування біля гирла (по-іншому устя), тобто впадіння р. Джурин у Дністер.
Перша писемна згадка — 1414 як Устє.
Неподалік села — найвищий у країні серед рівнинних 16-метровий Джуринський водоспад та старовинний Червоногородський замок.
На околиці села є Устечківський розріз нижнього девону.

Заліщики
Містечно лежить у глибокому мальоничому яру Дністра. Це, мабуть, єдина на Поділлі місцевість зсередземноморським кліматом.
У колись розкішному парку над Дністром стоїть старовинний палац, перебудований у ХІХ ст.
Назва “Заліщики” поxодить, як неважко здогадатися, від міcця пpоживання його пеpшиx поcеленців - “за ліcом”. Cело Заліщики з'явилоcь на земляx села Дубpовляни (Добpовляни) як виcелок близько 1469pоку. Виселок той був відомий під назвою Заліccя, у XVI cт. — Заліcще. Назва Заліщики зафікcована піcля 1578 pоку.
Прехід на катамаранах від Устечко до Заліщиків триває близько 4 годин

Останнє редагування 13.01.2016

Поширити