Екскурсійний маршрут "КРАЄВИДИ ТЕРНОПІЛЛЯ"

Тернопіль – Вишнівець (Збаразький р-н) – Кременець – Стіжок (Шумський р-н) – Тернопіль

Загальна протяжність маршруту 190 км

Маршрут придатний до цілорічного використання

 

Тернопіль
Замок, Надставна церква, паркова територія
(легенди про історію міста а також підземелля)
Терно́піль (до 1944 року — Тарно́поль, Тарно́піль) — місто у західній частині України, політико-адміністративний, економіко-діловий та культурний центр Тернопільської області. Один з трьох головних центрів історичного регіону Галичина. Розташоване на річці Серет. У Тернополі перетинаються важливі автомобільні та залізничні шляхи. Єдине місто обласного значення Тернопільської області. Обслуговується міжнародним аеропортом «Тернопіль», що знаходиться у східній частині міста.
Засноване у 1540 році Яном Тарновським. До 1569 року належало до Теребовлянського староства (пізніше повіту) Руського воєводства Королівства Польського. У 1569–1772 роках вже у Речі Посполитій: у складі Теребовлянського повіту, Галицької землі Руського воєводства; у 1772–1810, 1815–1867 — центр Тарнопільського округу у складі Королівства Галичини та Лодомерії, 1810–1815 — Тернопільського краю Російської імперії, з 1854 до 1939 — адміністративний центр Тернопільського повіту у складі різних держав: Австро-Угорщини, ЗУНР, ГСРС, Другої Речі Посполитої. З 1920 — адміністративний центр воєводства, від1939 — області. Наприкінці 1918-го до 2 січня 1919 року Тернопіль — столиця ЗУНР, а з 8 липня по 21 вересня 1920 року Тернопіль був столицею маріонеткового більшовицького державного утворення — Галицької СРР. У період нацистської окупації (1 серпня 1941 — квітень 1944) місто підпорядковувалося дистрикту «Галичина».
Покровителем міста вважають святу Теклю. До Другої світової війни вівтар з її зображенням знаходився у Домініканському костелі — нині церкви Непорочного зачаття Матері Божої.
Населення — 216 502 осіб. Тернопіль займає площу 7268 га.

Гідропарк «Топільче» офіційно відкрили у 1985 році. Це наймолодший і один з найкрасивіших парків Тернополя.
Коли на початку 60-х років минулого століття почали зводити перші квартали житлового масиву «Дружба», які оточують сучасний парк, на місці теперішніх зелених насаджень та озер був пустир — болото і торфорозробки. Туди зливали пульпу, яку викачував земснаряд із дна Комсомольського озера — так тоді називався Тернопільський став. А коли до новобудов переїхали новосели, то через пустир проклали широку дорогу, що згодом стала головною алеєю гідропарку. Щоправда в ті часи навколо цієї дороги не було дерев, і через це її сильно обдувало. Мешканці нового масиву не дуже любили нею ходити, особливо взимку.
У першій половині 70-х років на місці осушеного болота інтенсивно велись роботи по створенню гідропарку площею 98 гектарів. У цей час озеленюються і схили ріки Серет вздовж вулиць Миру і Дружби.

У 1983 році відкрили першу чергу гідропарку, який назвали «Піонерським». У 1985-87 роках був реконструйований. За досить коротких термін на площі у 66 гектарів посадили дерева, проклали нові алеї, викопали яри для річок та ставків. Уздовж центральної алеї збудували фонтани, які віддалено нагадують водограї, що на бульварі Шевченка. На острівцях одного з озер створили козацьке містечко. Недалеко від нього — комплекс на космічну тематику. Майбутніх пілотів вабив авіасалон просто неба, де стояли справжні літаки та гелікоптери (пізніше все це майно прийшло в негідність і було списане на брухт). Поруч — зони атракціонів, активних ігор, культурно-видовищних заходів. У спортивній зоні є аквадром, картингдром, тенісні корти.
Зона тихого відпочинку об’єднує Поляну казок, комплекс зоокутка, в якому можна побачити фазанів, качок, лебедів, павичів, кіз, осла, поні, коней, лань. У 2007році придбані страуси. А також є мальовничі острівці, канали і водойми з декоративними плаваючими птахами.
Відвідувачі просто зачаровуються мальовничими пагорбами та ставками. Тут кожна річка, кожен потічок цікаві — штучні пороги, дамби з водоспадами. А «джерелом» усієї гідросистеми парку є комплекс із водяними млинами. Вода до них подається з Тернопільського ставу, причому не насосами, а природнім способом — власне через те, що гідропарк знаходиться нижче рівня озера.
Зі здобуттям Україною незалежності гідропарку дали назву древнього поселення, що передувало появі Тернополя — «Топільче».
В парку «Топільче» є гідрологічна пам’ятка природи «Тернопільські джерела» (0,10 га, рішення облради від 13.03.1994р.). Творці гідропарку врахували рельєф місцевості. Дерев’яні скульптури, вежі, хатки, фортеці, видові майданчики, плетені з гілля тини, виконані в єдиному стилі, залишають неповторне враження.
За останні роки в парку здійснено ряд робіт, які покращили його функціонування. Висаджено багато дерев і кущів, реконструйовано водообмін та водопостачання парку, побудовано склад сухих кормів, допоміжні приміщення, водяні декоративні млини, три футбольні поля із штучними газонами, побудований громадський туалет, відбулась реконструкція фортечного містечка на островах активних ігор, оновлено доріжки та алеї, встановлено міст-альтанку на острів «Слов'янське капище». Ці роботи проводились у 2000-2001 роках. У 2007 році проведено реконструкцію огорожі зоокутка, побудовано приміщення для павичів, приміщення для птиць і екіпажу, вольєр для страусів, та інші.
Милують око зелені насадження парку, в якому нараховується біля 60-ти видів дерев та кущів.
Гідропарк «Топільче» — наймолодший парк міста і улюблене місце відпочинку дітей та молоді. Адже виник він, як в казці, на місці колишнього болота, та й сам схожий на казку: з чарівними озерцями, водяним млином, дитячими атракціонами, галявиною казок, зоокутком, козацькою фортецею.

Парк ім Т. Г. Шевченка міста Тернополя — парк у місті Тернопіль, розташований біля Тернопільського ставу.
У парку відбуваються різні фестивалі. У парку є два острови. У парку поширений катамаранний спорт.
У парку зупиняються мандрівні цирки.
Парк ім. Т. Г. Шевченка займає площу 22 га, створений на місці пойми Серету, яка щороку навесні та влітку заливалась водою. Після підсипки території відходами розбитих будівель та чорноземом, тут були висаджені дерева. Роботи велися на всій площі одночасно. Люди працювали в 2 і З зміни. З 1950 по 1953 роки парк будувався силами громадськості та комунальних організацій. З 1951 року розпочалось створення озера і насадження парку культури і відпочинку поблизу нього. Мешканці міста насадили близько 16 га парку. Після перекриття річки Серет утворилось озеро площею 300 га, яке стало окрасою Тернополя.

Набережна Тернопільського ставу в парку
В парку було побудовано літню естраду, танцювальний майданчик на острові «Чайка», дитячий майданчик, пляж , 2 фонтани, містки, гойдалки, шахово-шашковий клуб.
Рішенням від 13 липня 1953 р № 639а виконкому Тернопільської міської Ради депутатів трудящих. «Про відкриття новоспорудженого парку і присвоєння йому імені» парк було відкрито 19 липня 1953 року і присвоєно ім'я Т. Г. Шевченка. Надалі були побудовані більярдна, спортивна площадка, торгові кіоски, тенісний корт, літній кінотеатр.
Парк ім. Т. Г. Шевченка став улюбленим місцем відпочинку тернополян. Тихі тінисті алеї, невелика штучна водойма, острівці, легкі арочні мости, плесо Тернопільського ставу надають парку особливої чарівності та неповторності.
На базі озера в 1955 р. було відкрито морський клуб. Це єдиний в країні морський клуб, створений у місті, поблизу якого немає моря. При морському клубі працювали кілька секцій: парусного, підводного, водно-моторного спорту та ін. В розпорядженні спортсменів були швартботи, скутери, шестивесельні яли, човни, буєри.
На берегах озера обладнані пляжі, для любителів веслування, водомоторного і парусного спорту збудовані станції з пристанями. В озері багато риби, любителів її ловлі тут можна зустріти будь-якої пори року.
В Тернополі проводились міжнародні та республіканські змагання з водомоторного спорту. У серпні 1987 року тут проходив чемпіонат світу з водомоторного спорту. Найбільшу кількість очок завоювала збірна СРСР.
На озері курсує пасажирський катер «Григорій Танцоров» — названий на честь воїна-героя, в минулому капітана річкового пароплавства.
Місце «Підзамче» було суцільною руїною, їз завершенням будівництва готелю «Тернопіль» були довершені роботи по благоустрою цієї території, створені мальовничі тераси. На одному з міжнародних мистецьких заходів, що проходив в Тернополі, були виготовлені скульптурні композиції, які встановлені в сквері «Підзамче».
Надзвичайно виглядає фонтан на озері. Струмені води піднімаються на значну висоту і виграють під ласкавими променями сонця всіма барвами веселки.
В куточку «Підзамче» біля готелю «Тернопіль» розташований каскадний фонтан. Особливо гарний він увечері, коли підсвічена ліхтариками вода, стікає з гори, утворюючи багато маленьких водоспадів.
На території парку зростає біля 50 видів дерев та чагарників, серед яких верба біла плакуча, ялина ключа голуба, туя західна, дуб черешковий, ялівець козацький, тополя та ін. Особливою гордістю є лапина крилоподібна — єдиний в місті екземпляр дерева, занесеного до Червоної Книги України. Його висота сягає понад 20м, вік — біля 50 років. В даний час проходить реконструкція зелених насаджень парку, яка передбачає заміну старих пошкоджених дерев на цінніші декоративні види. З цією метою висаджені 8 шт. оцтового дерева, ведмежий горіх, алея туї колоновидної.
Лише за 2000 рік висаджено біля 1000 дерев і кущів, з них 450 кущів троянд.
У 2007 році в парку проведені значні ремонтні роботи: відремонтовано огорожу Набережної, проведено капітальний ремонт сцени літньої естради, зовнішній і внутрішній ремонт громадського туалету. По алеях встановлено нові ковані лавки.

Вишнівець
Вишніве́цький палац — архітектурна пам'ятка 18 століття загальнодер-жавного значення у смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області. Колишня резиденція останніх представника князівського роду Вишневецьких — Михайла-Сервація, а після його смерті 1744 — князів Мнішеків.

Розташований на місці оборонного замку 1395 року, який перебудував і укріпив у 1640 році Ярема Вишневецький. Після руйнування замку у 2-й половині XVIIстоліття фортифікаційні елементи відновлено у 1705 році. У 1730-х роках М.-С. Вишневецький збудував за проектом архітектора Я. Бланже палац, який наприкінці століття реконструйовано.
Паралельно до головної забудови закладено парк
Оноре де Бальзак, який відвідав Вишнівець у 1848 році, назвав палац і парк «малим Версалем».
Під час 1-ї світової війни палац було пошкоджено. Відбудований у 1920-х роках архітектором Владиславом Городецьким). Навесні 1944-го під час бойових дій зазнав значних руйнувань. У 1950-х Вишнівецький палац відремонтовано, однак первісний вигляд, зокрема його внутрішнє убранство, не відновлено.
В архітектурі Вишнівецького палацу поєднані риси пізнього бароко й класицизму. Після перебудови просторий палац набрав обрисів класичного стилю; його видовжений у плані двох'ярусний корпус із флангами, вищими на один ярус бічними еркерами становив симетричну П-подібну композицію. Центральна частина фасаду з парадним входом оздоблена ризалітом, увінчаним трикутним щитом з пишним ліпленням. На задньому фасаді поміж ризалітами розміщується аркові галереї. Брами до резиденції величні, виконані з наслідуванням античних тріумфальних брам.
Внутрішня структура палацу була симетрична, дзеркальна, з вестибюлем зі сходами і салоном. Ряд залів у партері, поєднаних широкими арковими переходами, становили дзеркал. галерею з численними предметами мистецтва що була однією з найвеличніших у приватних резиденціях Речі Посполитої 18 ст.

Парк
Вишніве́цький парк — пам'ятка садово-паркового мистецтва загально-державного значення. Розташований в смт Вишнівець Збаразького району Тернопільської області.

Площа — 8 га. (початкова площа Вишнівецького парку становила 219 га). Постановою РМ УРСР від 29 січня 1960 № 105 йому надано статус об'єкта природно-заповідного фонду. Перебуває у віданні Національного заповідника «Замки Тернопілля» в м. Збараж.
Сад був закладений 1731 року князем М.-С. Вишневецьким на території родинного маєтку за французьким проектом. За стародавніми планами був розпланований збоку від палацу і парадного двору.
Центральна вісь палацу та саду бароко йшла паралельно в межах існуючої тоді бастіонної системи. Сад було розплановано на невеличкому перепаді висот на двох терасах. Перша тераса (майже квадратна в плані) мала розпланування, що нагадувало сучасний прапор Великої Британії — Юніон Джек. У центрі (перехресті двох хрестів) була кругла галявина, що відігравала роль організаційного центру тераси. В кінцівках алей побудували 2 павільйони. Першу терасу від другої відокремлювала невисока підпірна стіна. На центральній вісі саду були зроблені барокові сходинки на нижню терасу. Нижня тераса мала шість партерів і фонтан. Підкреслена геометричність розпланування, повна симетрія частин створювали сад значної мистецької вартості, що належав до найкращих зразків садів бароко. Сад бароко Вишнівецького замку міг позмагатися з Замковим садом Жовківського замку короля Яна ІІІ Собеського та Італійським парком Підгорецького замку.
В останній чверті XVIII ст. сад бароко знищили, його перепланували на пейзажний парк за проектом ландшафтного архітектора Діонісія Міклера.
Вишнівецький пейзажний парк складався з 3-х частин: нижніх і верхніх садів, між якими на великому виступі Замкової гори був створено партер (сад). Зі східного боку побудовано розкішний палац — Вишнівецький палац. Біля підніжжя гори є церква св. Вознесіння (колишня замкова церква XVI ст.). Частково збереглася цегляна загорожа та ворота у вигляді античної арки.
Вишнівецький парк у ландшафтному стилі мав за першооснову природний ліс, де росли дерева здебільшого місцевих видів: сосни, ялини, дуби, клени, липи. Біля палацу парк був у регулярному стилі, про що можна судити з розташування окремих дерев.
Основне тло створює липа серцелиста віком понад 100 років, висаджена рядами або групами.
Нині в парку ростуть близько 370 віко¬вих дерев 17 видів; на особливу увагу заслуговують ялина європейська, бук лісовий, гіркокаштан звичайний, тополя біла, ясени вузьколистий і звичайний тощо.

Кременець
(іноді вживають Крем'янець) — місто районного підпорядкування, центр району, економічний і культурний осередок пів¬нічної (волинської) частини Тернопільської області. Розташоване біля підніжжя Кременецьких гір. Відстань до обласного центру — 70 км.
Із різних дат, згідно яких започатковане місто, найчастіше зустрічаються три – 1064, 1073, 1226 або 1227 (причому обов’язково згадується замок на горі).
У більшості польських енциклопедичних словників XIX – XX ст., як перша згадка про Кременець подається 1064р. Тоді польський король Болеслав Сміливий, ідучи на Київ, нібито оволодів містом.

1073р. згадується в польського монаха – мандрівника XVII ст. Шимона Опольського. За його версією, король Болеслав Сміливий 1073р., ідучи на Київ з військовою допомогою князю Ізяславові, дійшов до Кременця, але здобути його не зміг. Тодішній володар міста і замку Дениско Мокосій добровільно уступає їх Болеславові Сміливому, за що отримує грамоту на підтвердження права вічного володіння Кременцем та замком за родом Мукосіїв.
Та відсутність відповідних джерел і невідповідність у дійсній даті походу Болеслава відкидає ці дати як невірні.
Кремене́цький ботані́чний сад — пам'ятка садово-паркового мистецтва, науково-дослідна установа.
Заснував 1806 р. ірландський садівник Д. Міклер (Макклер). На 4,5 га зростало 460 видів місцевих рослин та 760 завезених із різних місць.
Від 1809 завдяки директору саду професору Вілібальду Бессеру чисельність дерев та кущів зросла до 12 тис. 1811 р. було видрукувано каталог рослин саду, серед яких рідкісні: каштан їстивний, сосна канадська, азалія понтійська, араукарія, бук червонолистий, гінкго дволопатове, шовковиця біла, інжир, ясен білоцвіт,тюльпанове дерево.
У 1832—1834 рр. найцінніші породи перевезено до Києва в сад університету святого Володимира.
Постановою РМ України від 17 березня 1990 Ч. 37 та постановою КМ України від 12 жовтня 1992 Ч. 584 Кременецький ботанічний сад оголошено об'єктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, мета якого — збереження, вивчення, акліматизація та ефективне господарське використання рідкісних і типових видів флори.
Нині сад займає 200 га. Сад розташований за адресою: м. Кременець, вул. Ботанічна, 5.

Стіжок — село Шумського району Тернопільської області. Розташоване на півночі району. Центр сільради. У зв'язку з переселенням мешканців хутір Майдан виведений з облікових даних.
Перша писемна згадка — 1064 як містечко Істожок.
1261 внаслідок переговорів Василька Романовича з Бурундаєм оборонні укріплення Стіжка зруйнував Лев Данилович.
Є церкви Преображення Господнього (1872) та святої Трійці (1651, обидві — муровані), 2 каплички.

Стіжок - Данилів град
Поблизу с. Стіжок, в урочищі під назвою Уніяс колись стояла фортеця, яка була однією із трьох, що у 1241 році не скорилися хану Батию. Монголи не забули образи і пізніше все-таки змусили князів Данила і Василька Романовичів зруйнувати ті замки, які вони не змогли взяти. Ханське військо погрожувало у разі невиконання цієї вимоги знищити всі села і міста у державі.
Данилів град був не тільки стратегічним оборонним об'єктом, а й жив повноцінним життям середньовічного міста. У поселенні процвітало ремісництво і торгівля. Про це свідчать чисельні знахідки виробів із металів, цегли, скла і іншого. Свій крам місцеві ремісники обмінювали через посередників-купців на необхідні їм сировину і товари.
Як і кожне середньовічне місто Данилів мав княжий палац за мурами, адміністративні, житлові будівлі, ринкову площу, а складовою частиною і духовного життя його становили монастирі і храми. Під час археологічних розкопок було знайдено залишки фундаментів і руїн масивних кам'яних будівель XI-XIII ст.
Побутує легенда, що у лісах поблизу теперішнього Стіжка аж до середини XV століття були княжі, а згодом королівські, мисливські угіддя. У цих місцях полюбляв полювати галицько-волинський князь Роман Мстиславович. У 1201 році він отримав звістку про народження першого спадкоємця Данила Романовича, тому вирішив на місці, де почув радісну новину, а саме на вершині крутої залісненої гори, закласти фортецю Данилів. Вона мала три концентричні стіни, кожна з яких була нездоланною лінією оборони.
Знайти залишки стародавньої фортеці самостійно зараз дуже важко, але якщо уважно порозглядати територію гори, то можна знайти рештки валів.

Князі розібрали твердиню, але храм-фортецю на Даниловій горі залишили. Вона стоїть і досі. У середньовічні часи про церкву Святої Трійці дбав святий Іов Почаївський. З його ініціативи прибудували сучасну привхідну частину. Хоч храм знаходиться далеко від села, але за ним ретельно доглядають, а двічі на рік - на Великдень і другий день Святої Трійці - відправляють Богослужіння. Зі східного боку Данилової гори збереглися руїни давнього печерного монастиря-скита X ст., який є ровесником княжого граду.
З 2006 року на честь фортеці, яка була однією із трьох, що у 1241 році не скорилися хану Батию цієї події в урочищі Данилів град проводиться Міжобласний мистецько-краєзнавчий фестиваль "Братина".

Інфраструктура
Кременецький район (заклади харчування)
Кафе-бар „Три валети” - с.Плоске, вул..Польова,22, моб. 097 6360662
Ресторан „Волинь” - м. Кременець вул.Дубенська, 148, тел. (246) 21641
Туристичний комплекс + Ресторан „Едем” - м.Кременець, вул..Лятуринської,15, тел. (246) 2 49 39
Кафе-бар „Софія” - м.Почаїв, вул..Шевченка,7, тел. 62100
Ресторан „Почаїв” - м.Почаїв, вул.Шевченка, 19, тел. 61043
Кафе-бар «Гостинний двір» - 1-й кілометр траси „Кременець – Біла Церква” тел. 067 2658568

Збаразький район (заклади харчування)
Ресторан „Чорний принц” - м.Збараж, вул. Заводська,1, тел. (250) 26603
Бар „Зимовий сад” - м.Збараж, майдан Кармелюка,1, тел. (250) 42602, 42688
Бар „Козацькі забави” - м. Збараж, вул. Тургенєва,1, тел. (250) 2 41 63
Бар „Старий парк” - смт. Вишівець, м.Шевченка, 28

Шумьский район (заклади харчування)
Ресторан «Ніка» - м.Шумськ, вул.І.Франка, 34А, (258) 2 00 94
Кафе «Казка» - м.Шумськ вул.. Українська, 42, тел. (258) 2 18 37
Кафе «Інтер» - м.Шумськ вул.. Українська, 44 А/5, тел. 0979956151
Кафе «Фіалка» - с.В.Дедеркали, тел. 0975101954

Останнє редагування 13.01.2016

Поширити